165 років від дня народження українського письменника, поета, перекладача Івана Яковича Франка

Іван Франко (1856 - 1916) - поет, прозаїк, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч, мовознавець. Сучасники називали його «академією в одній особі».

За 40 років активного творчого життя, кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, роман, повість, тощо), тобто 6000 творів.

Мав колосальну пам’ять – знав 14 європейських мов, дослівно міг переказати, наприклад лекцію вчителя на заняттях в гімназії. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою та іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов;

Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.

У бібліотеці Великолепетиського опорного закладу оформлено виставку - вітання "Іван Франко - каменяр української землі"

Тест-вікторина до казок І.Франка

"Коли ще звірі говорили"

Цікаве з особистого життя Івана Франка.

Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. Іван Якович працював, а в оселі товклося восьмеро дітей. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив бузько зі зламаним крилом, а долівкою плигали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати бузька. А в кутках іще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого особняка на вул. Понінського Франко тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться. Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Часто, як згадує донька поета, їхня оселя нагадувала «звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці і лікували вдома.